• Ви знаходитесь тут:

  • Головна
  • Методичні консультації

Чому більшості шестирічок складно адаптуватися до школи? Консультація-порадник для батьків

Початок навчання у школі - один з найбільш складних і відповідальних моментів в житті дітей як в соціально-психологічному, так і у фізіологічному плані. Дитина, що не досягла необхідного рівня розвитку, не звикла до шкільного життя в період адаптації стикається в школі з масою труднощів і невдач, що може мати негативні наслідки. Шкільна адаптація включає в себе біологічну, психологічну і соціальну адаптацію.

Біологічна адаптація - це пристосування до нового режиму навчання й життя. Життя плинне, суперечливе, малопередбачуване: не встиг пристосуватися, відчути стабільність існування, як трапляється таке, що докорінно змінює плани, суттєво впливає на самопочуття, змушує пристосовуватися до нового й незвичного.

Психологічна адаптація - це входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності. Процес взаємодії особистості й середовища полягає в пошуку й використанні адекватних засобів і способів задоволення основних її потреб, до яких належать потреба в безпеці, фізіологічні потреби (у їжі, сні, відпочинку тощо), потреба в прийнятті та любові, у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку. Тим самим закладаються можливості для успішної соціальної адаптації й соціалізації дитини.

Соціальна адаптація - це процес входження до учнівського колективу. Соціальну адаптацію розглядають як завершальний, підсумковий етап адаптації в цілому, що забезпечує як фізіологічне і психологічне, так і соціальне благополуччя особистості. Першокласник повинен пристосуватись до вимог тих соціальних груп, що характерні для школи (учнівська група, вчителі, інші класи тощо).

Можна виділити наступні ознаки адаптації дитини до школи:

1. Процес навчання викликає у першокласника позитивні емоції, він упевнений в собі і не відчуває страх.

2. Новоспечений учень справляється зі шкільною програмою.

3. Дитина проявляє самостійність при виконанні домашніх завдань і звертається за допомогою до мами або тата тільки після того, як самостійно спробувала його виконати.

4. Першокласник задоволений своїми стосунками з однокласниками і вчителем.

Оптимальний адаптаційний період складає один-два місяці. Залежно від різних чинників рівень адаптації дітей до нових умов може бути різним: високим, нормальним і низьким.

Високий рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: правила і вимоги сприймає адекватно; навчальний матеріал засвоює легко; глибоко і повно оволодіває програмовим матеріалом; розв'язує ускладнені задачі, чемний, уважно вислуховує вказівки, пояснення вчителя; доручення виконує охоче й сумлінно, без зовнішнього контролю; виявляє високу зацікавленість до самостійної навчальної роботи, готується до всіх уроків; має у класі позитивний статус.

Середній рівень адаптації. Першокласник позитивно ставиться до школи: відвідування уроків не викликає в нього негативних переживань, розуміє навчальний матеріал, коли вчитель пояснює його досить детально і наочно; засвоює основний зміст програми з усіх предметів, самостійно розв'язує типові задачі; зосереджений і уважний під час виконання завдань, доручень, вказівок учителя, водночас потребує контролю з боку дорослого; зосередженим буває тільки тоді, коли робить щось цікаве для себе; майже завжди готується до уроків; доручення виконує сумлінно; дружить з багатьма однокласниками.

Низький рівень адаптації. Першокласник негативно або байдуже ставиться до школи: часто скаржиться на здоров'я, погане самопочуття, у нього переважає пригнічений настрій; спостерігаються порушення дисципліни; матеріал, який пояснює вчитель, засвоює фрагментарно; самостійна робота з підручником викликає труднощі, під час виконання самостійних завдань не виявляє до них інтересу; до уроків готується нерегулярно, потребує постійного контролю, систематичних нагадувань і спонукань як з боку вчителя, так і з боку батьків; може зберігати працездатність і увагу за наявності тривалих пауз для відпочинку; для розуміння нового матеріалу і розв'язування задач за зразком потребує значної допомоги вчителя і батьків; доручення виконує під контролем і без особливого бажання; пасивний, близьких друзів не має, знає імена й прізвища лише частини однокласників.

Щоб адаптація першокласника пройшла успішно, повинні виконуватися такі умови:

1. Спрямованість освітнього процесу на інтереси дитини; ставлення до неї як до суб'єкта у педагогічному процесі, включення її у суб'єкт-суб'єктні партнерські взаємини у системі «вчитель - учень», «учень - учень».

2. Створення сприятливого психологічного клімату як у школі, так і в сім'ї, за якого панує любов, повага, взаєморозуміння, співчуття і терплячість.

3. Віра в унікальність кожної дитячої особистості, зацікавленість у долі кожної дитини, створення атмосфери успіху.

4. Надання допомоги дитині в усвідомленні себе як особистості. Вихованець має знати про існування у собі істинного, вищого «Я», яке є джерелом альтруїстичних почуттів, нерозкритих потенційних можливостей.

5. Забезпечення оптимального фізичного, розумового, психічного розвитку дитини.

6. Розвиток мотиваційної сфери дитячої особистості.

7. Розвиток необхідних психологічних якостей: ініціативності, здатності до вмотивованого ризику, адекватної самооцінки, високої працездатності, сили волі, самодисципліни, відповідальності, вміння розподіляти свій час, впевненості, самоповаги, стійкості у подоланні труднощів.

8. Збагачення та розширення Я-образу дитини через розширення сфер її діяльності; забезпечення простору для вияву і розвитку інтелектуальних, творчих, художніх, спортивних тощо здібностей дітей, підтримка їх життєрадісності; формування навичок творчого саморозвитку.

9. Здійснення психологічної підтримки дитини (під якою розуміється процес, у якому дорослий зосереджується на позитивних сторонах дитини з метою зміцнення її самооцінки, допомагає повірити в себе, уникнути помилок, підтримує при невдачах) шляхом опори на сильні сторони дитини, уникнення підкреслення її промахів, демонстрації оптимізму, задоволення, любові та поваги до неї, прийняття індивідуальності дитини, виявлення віри у неї, уникнення дисциплінарних заохочень і покарань, надання дозволу самостійно вирішувати проблеми там, де це можливо, здійснення взаємодії з дитиною, проведення з нею більше часу.

10. Забезпечення індивідуально-диференційованого підходу до дітей.

11. Дотримання єдності у виховній роботі членів родини та школи, що здійснюють виховання учня.

12. Виховання у дитини почуття соціальної відповідальності.

Дезадаптація - це порушення у навчанні і в поведінці дитини, конфліктні стосунки, психосоматичні захворювання. Така дитина прагне відчуження, не приймає правил соціуму, не може прийняти темп шкільного життя. Причини дезадаптації:

1. Відсутність позитивної установки дошкільного життя (батьки залякують школою).

2. Несформованість продуктивних форм спілкування з ровесниками (комунікативні труднощі).

3. Незнання вчителем індивідуально-психологічних особливостей дитини, авторитарний характер педагогічної діяльності вчителя.

4. Невідповідність режиму, методів виховання у школі.

5. Недостатній інтелектуальний розвиток дитини, відсутність допомоги з боку батьків і вчителя.

Як можуть допомогти батьки?

1. Пояснити дитині, що означає «бути школярем» та для чого це потрібно. Розповідати про школу, про існуючі в ній правила, щоб дитина була обізнана і, відповідно, відчувала себе впевнено, не боялася і не сумнівалася у своїх здібностях.

2. Продумати режим дня і суворо його дотримуватися.

3. Навчити першокласника задавати вчителю питання (не боятися і т.д.).

4. Розвивати навички емоційного контролю, вміння підкорятися правилам.

5. Пояснити, що означає «акуратно», «старанно», формувати самооцінку.

6. Розвивати комунікаційні здібності.

7. Підтримувати бажання вчитися.

8. Вислуховувати уважно дитину, радити, як діяти в тій чи іншій ситуації.

9. Активно взаємодіяти з учителем і шкільним психологом.

Висновок. Отже, для того, щоб допомогти дитині відчути себе в школі комфортно, вивільнити наявні у нього інтелектуальні, особистісні, фізичні ресурси для успішного навчання і повноцінного розвитку, педагогам і психологам необхідно: -виявити психологічні особливості дитини; -налаштувати освітній процес на його індивідуальні особливості, можливості та потреби; -допомогти дитині сформувати навички і внутрішні психологічні механізми, необхідні для успішного навчання і спілкування у шкільному середовищі.

Для Вас батьки:

Підготовка дитини до дитячого садочка.

Прихід в дитячий сад є новим етапом у житті будь-якої дитини . Дитячий садок по суті є першим серйозним колективом , в який потрапляє Ваш малюк.

Переконайтеся у власній впевненості , що Вашій родині дитячий садочок необхідний саме зараз. Дитина відмінно відчуває , коли батьки сумніваються в доцільності садовского виховання. Будь-які Ваші коливання дитина використовує для того , щоб стати проти розставання з батьками. Легше і швидше звикають діти , у батьків яких немає альтернативи дитячому садку.

Всім відомо , що коли дитина вступає в дитячий сад , у нього починається адаптація - звикання до дитячого саду. У когось цей період протікає легко і непомітно , а хтось звикає важко , багато плаче , часто хворіє , сильно переживає розставання з мамою. Ви можете дещо полегшити цей процес , допомогти малюкові швидше звикнути до того , що тепер він буде ходити в садок і залишатися там з іншими дітками та вихователями , а мама прийде за ним ввечері. Чим менше Ви будете переживати , тим спокійніше Ви будете залишати дитину в групі , тим легше буде Вашому малюку в дитячому саду.

Привчати дитину до відвідування дитячого саду слід поступово. Дізнайтеся розпорядок дня в групі: коли у дітей сніданок , обід , вечеря , яку саме їжу вони їдять , в який час у них заняття , коли прогулянки , а коли денний сон. Намагайтеся вдома дотримуватися такого ж режиму , ще до початку відвідування дитячого садочку .

Навчіть дитину їсти самостійно , мити руки , користуватися рушником.

Обов'язково привчите малюка до горщика ( в дитячому садку памперси не вітаються !) .

Не забувайте про те , наскільки важливий повноцінний відпочинок для дитини, яка починає ходити в садок . Слідкуйте за тим , щоб Ваш малюк якомога менше проводив часу біля телевізора , якомога більше часу - на вулиці , намагайтеся укладати його спати в денний час в ті ж години, що і в саду.

Перш , ніж віддати дитину в групу на цілий день познайомте його з садком в спокійній обстановці. Кілька разів сходіть в садок разом , походіть по коридорах , загляньте в групу , познайомте його з вихователями , погуляйте на майданчику . Перші кілька днів приводите дитину в групу ненадовго , на однук - дві години, або менше , якщо малюк сильно переживає .

У міру того , як Ваша дитина звикає , поступово збільшуйте час перебування в дитячому садку. Про те , скільки часу буде потрібно Вашій дитині , щоб адаптуватися до нових умов життя може вирішити тільки сама дитина . Є діти , які звикають до садка легко і швидко і з задоволенням біжать до групи . А деякі діти звикають довго , важко , багато плачуть , втомлюються в садку. Не квапте дитини. Обов'язково хваліть його , говорите , що він молодець , що мама дуже ним пишається . Адже дитячий садок повинен стати домівкою радості для дитини.

У присутності дитини уникайте критичних зауважень на адресу дитячого садка і його співробітників. Ніколи не лякайте дитину дитячим садом.

Якщо у Вас є можливість, не поспішайте виходити на роботу , одночасно з початком відвідування дитиною дитячого садка . Так Ви допоможете дитині швидше адаптуватися. Та не будете переживати через те , що все ще є необхідність водити його в сад на кілька годин , а не на весь день , а Ви в цей час зайняті на роботі. А якщо він захворіє , Ви зможете повноцінно за ним доглядати , не думаючи про те , що в цей час відбувається у Вас на роботі.

Більшість дітей , які ходять у дитячий садок перший рік починають часто хворіти , незважаючи на те , що раніше вони були здорові. Це відбувається тому , що в дитячому колективі імунна система дитини вступає в контакт з чужою мікробної флорою , яка відрізняється від мікрофлори її батьків і найближчих родичів. Тому не можна забувати про зміцнення імунної системи малюка. Насамперед , дитину слід загартовувати. Влітку дозволяйте йому бігати босоніж по землі , траві і калюжах. Обов'язково купайтеся з дитиною в озері , річці або невеликому басейні з водою. Не одягайте дитину дуже тепло , нехай вона бігає голяка , приймаючи повітряні ванни.

Не впадайте у відчай , якщо відразу не все виходить так гладко, як хотілося б. Головне не поспішати. Дуже скоро Ваш малюк звикне до садка , і буде ходити в нього із задоволенням.

Якщо через місяць Ваша дитина ще не звикла до дитячого садочку , перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті рекомендації , про які Ви забули.

Методичні рекомендації щодо організації сюжетно – рольових ігор

Cюжетно-рольова гра – провідна діяльність дошкільників, яка задовольняє вікові потреби дітей та допомагає оволодіти знаннями і вміннями. У грі починається моральний та розумовий розвиток дитини, а головне – становлення особистості.

Відомі два джерела, які живлять дитячі задуми, спонукають реалізувати їх у грі.

Перше – явища і події навколишньої дійсності, які випадково спостерігають діти і які викликають у них інтерес.

Друге – продумана, послідовна організація дорослими доступних, цікавих вражень, що можуть збагачувати зміст гри.

Комплексний метод керівництва ігровою діяльністю передбачає два основних етапи:

1. Виникнення гри на основі вражень дітей у процесі ознайомлення із суспільними явищами, поглиблення і розвиток її за допомогою іграшок та замінників.

2. Активізація педагогічно доцільного змісту ігор – знань, моральних уявлень, творчості, самостійності – за допомогою рольового спілкування вихователя з дітьми, введення правил колективної гри.

Для забезпечення правильної організації та проведення сюжетно-рольової гри, необхідні:

- чіткість та послідовність планування навчально-виховної роботи з керівництва творчими іграми;

- зв’язок між навчанням на заняттях, творчими іграми та працею, спрямованими на задоволення потреби гри;

- складання перспективного планування підготовки сюжетно-рольових ігор на рік;

- конкретизація ігрової ситуації, безпосередньо вихователем у період гри, спираючись на знання та вікові особливості дітей, конкретну ситуацію, досвід, такт, педагогічну майстерність.

І. ВИМОГИ ДО ГРИ:

- кожна дитина повинна вміти виконувати будь-яку роль тієї чи іншої гри (мінятися ролями);

- вживати ввічливі слова – необхідна умова культури спілкування;

- включати в сюжетно-рольові ігри лічбу та вимір, переходячи від конкретних форм до більш абстрактних;

- ігровий матеріал має бути привабливий і розміщений у доступних для дітей місцях.

ІІ. КЕРІВНИЦТВО ВИХОВАТЕЛЯ ГРОЮ:

- знати психологічні та вікові особливості дітей дошкільного віку, індивідуальні – кожної дитини;

- завойовувати довіру у вихованців, розуміти ігрові задуми дітей, їх переживання, вміти встановлювати з ними дружні контакти;

- вміти пробудити у дитини інтерес, цікавість до гри, бажання гратися в колективі однолітків;

- добре знати структуру рольової гри, її чотири компоненти (розподіл ролей, ігрові дії ролей, ігрове застосування предметів та їх умовну заміну іншими предметами, стосунки між гравцями);

- проводити роботу з дітьми по ознайомленню з навколишнім життям, працею дорослих у різних сферах, щоб діти мали певні конкретні знання про навколишню дійсність, які б вони могли використати в грі;

- розвивати в процесі гри у дошкільників творчість, фантазію, уяву, використовуючи різноманітні прийоми: запитання, заохочення, репліку, вказівку, оцінку окремих персонажів, тощо;

- тримати в полі зору всіх учасників гри, а часом самому бути її учасником (з молодшими гратися разом, у старших дошкільників розвивати самостійність, цілеспрямованість, наполегливість);

- сприяти організації дитячого колективу у грі, вихованню дружніх почуттів, позитивних моральних якостей.

Розвиток дрібної моторики рук у дітей дошкільного віку

Тонка моторика рук починає розвиватися природним чином ще в дитячому віці, і з плином часу її навички стають все більш складними і різноманітними. Так, дрібна моторика дошкільнят включає в себе безліч дій, що вимагають узгоджених рухів обох рук.

Саме в дошкільному віці на розвиток дрібної моторики слід звертати особливу увагу: до того моменту, коли дитина піде в школу, її моторні навички повинні бути розвинені на достатньому рівні, інакше навчання в школі буде представляти для неї складності.

Саме тому, розвиток дрібної моторики у дошкільників – невід’ємна частина підготовки до школи. Цей процес можна прискорити різними способами, до найпоширеніших з яких відносяться: пальчикові ігри та пальчикова гімнастика; ігри з дрібними предметами (конструктори, мозаїка, пазли, намистини, рахункові палички і т. п.); масаж і самомасаж пальців і кистей рук; заняття ліпленням, малюванням, різними видами рукоділля; розвиток елементарних навичок самообслуговування ( застібання і розстібання ґудзиків, зав’язування шнурків і т. п.); ляльковий театр з рукавичок ляльками; вправи на обведення контурів предметів, штрихування, розфарбовування, малювання по клітинках і трафаретами.

Розвиток навичок дрібної моторики можна поєднувати з трудовим вихованням дошкільника. Можете довірити дитині змотувати в клубки ваші нитки для в’язання або перебирати крупу для каші – це корисно для його дрібної моторики. До того ж, дитина буде гордитися, що допомагає вам по будинку.

Ігри для розвитку дрібної моторики рук

«Знайди сюрприз»

Мета: розвиток дрібної моторики рук, координації рухів; навчання терпіння.

Матеріал: фантики (10—15 шт.), дрібні предмети (значки, ґудзики й т. ін.), повітряна кукурудза, горіх.

Хід гри

Ведучий загортає значок у чотири-п’ять фантиків. Дитина має розгорнути всі фантики, обережно скласти їх і отримати приз. Дитині пропонують два-три «сюрпризи».

«Прищіпки в кошику»

Мета: розвиток дрібної моторики трьох основних пальців руки (великого, вказівного й середнього).

Матеріал: кошик із білизняними прищіпками. (Краї кошика не повинні бути занадто товстими. Кошик можна замінити плоскою фігуркою з товстого картону.)

Хід гри

Дитина ставить на стіл кошик із прищіпками. Ведучий бере прищіпку трьома пальцями, чіпляє її на край кошика й пропонує дитині повторити те, що він зробив.

Після того як дитина це засвоїть, їй пропонують причепити всі прищіпки до краю кошика.

Можна ускладнити гру: чіпляти прищіпки на швидкість; чіпляти однією рукою, а відчіплювати іншою.

Багаторазові повторення рухів стискання й розтискання із зусиллям служать відмінним тренуванням кінчиків пальців рук

«Маленький аптекар»

Мета: розвиток дрібної моторики, уточнення рухів пальців рук, координації.

Матеріал: на маленькій таці — пінцет, чашка з намистинками та ємність із відсіками для них. Намистинок у чашці міститься рівно стільки, скільки є відсіків у ємності. Кожний відсік має бути пофарбований під кольори відповідних намистин. Спочатку можна використовувати більше намистинок.

Хід гри

Ведучий розповідає про роботу аптекарів, про те, як вони виготовляють різні ліки. Потім показує, як можна за допомогою пінцета перекладати намистини, і пропонує дітям власноруч заповнити відсіки намистинами. Коли ємність виявиться заповненою, намистини за допомогою пінцета перекладають назад.

Гру можна ускладнити, змінюючи розміри намистин і ємності відсіків. Однак варто врахувати, що гра досить складна й потребує від дитини крайньої концентрації уваги та внутрішнього контролю. Якщо в дитини намистина падає на тацю, вона завжди сама зможе виправити помилку.

Гра вимагає великої точності в рухах. За кожну вдалу дію варто заохочувати дитину, хвалити її.

«Вишивальниці»

Мета: розвиток дрібної моторики, уточнення рухів пальців рук; концентрація уваги, розвиток координації.

Матеріал: на таці лежать аркуші картону з намальованими на них лініями. Є прості малюнки, є складніші. На лініях вибиті відрізки, по яких пройде голка з ниткою (у більш складних завданнях ці відрізки лише намічені крапками). Клубок вовняних ниток, 1—2 товсті кравецькі голки.

Хід гри

Ведучий розповідає про вишивальниць. Якщо є можливість, показує різні вишивки й пропонує дитині пограти у вишивання, пояснюючи, як вишивають.

Потім дитина бере голку та вставляє нитку у вушко голки. Спочатку в цьому їй допомагає дорослий. Пізніше вона робить це самостійно. Кінці нитки з’єднують і зав’язують вузлик.

Потім дитина робить стібки на картонках з отворами (для полегшеного варіанта можна використовувати замість голки шнурок), просмикуючи голку то догори, то вниз.

Варто врахувати, що робота з голкою, особливо затягання нитки й зав’язування вузлика, є дуже складною для маленької дитини. Спочатку краще не просто показати, а проробити ці операції разом із нею, рука в руці, виявляючи терпіння, і точно впіймати момент, коли можна відпустити руку дитини й запропонувати їй діяти самостійно.

«Намисто»

Мета: розвиток дрібної моторики, координації; розрізнення предметів за формою і кольором; концентрація уваги.

Матеріал: нитки, ґудзики різного розміру й різного кольору.

Хід гри

Ведучий пропонує дитині зробити намисто. Можна запропонувати зробити намисто за зразком, а ґудзики підібрати за формою й кольором.

«Зашнуруй черевик»

Мета: засвоєння навички вдягання; розвиток дрібної моторики, координації рухів, орієнтування в просторі.

Матеріал: пара кросівок і шнурки.

Хід гри

Ведучий показує, як по-різному можна зашнурувати кросівки, і просить дитину зашнурувати так само другу кросівку.

Необхідно спочатку зашнуровувати кросівки разом із дитиною. У міру ускладнення завдання можна демонструвати готові зразки.

«Тир»

Мета: розвиток координації та швидкості рухів великих і дрібних м’язових груп; формування навичок різноманітного метання м’яча.

Матеріал: м’ячі, мішень (кільце або коробка), різні іграшки-мішені.

Хід гри

На відстані, до якої дитина може докинути м’яч, ставиться коробка або підвішується кільце. Дитина кілька разів намагається потрапити в ціль.

Модифікований варіант: розставляються іграшки-мішені, які треба збити. За збиту іграшку або м’яч, що потрапив у коробку, ведучий видає фант (жетон). Виграє той, у кого виявиться більше фантів.

Кiлькiсть переглядiв: 673

Коментарi